Виховані твіттером

2

Була у нас колись міська газета. Нормальна, інформативна, нагальна. І є у неї сайт. Хороший сайт з розділами, посиланнями, рекламою (куди вже без неї), «джинсою», блогами, погодою і всім іншим. І величезна ложка дьогтю у всьому цьому — нескінченні уточнення старих новин.

Сталася подія: чоловік побив свого сусіда у дворі будинку, під камерою спостереження, в результаті один-у лікарні, другий під слідством. Ролик показали, самі дії описали, фото з лікарні виклали. І понеслося…

Ранок наступного дня: стаття в два абзаци. Потерпілий може залишитися інвалідом.

Через годину: дружина потерпілого шукає свідків.

Ще годину: винуватець може вийти вже завтра.

Після обіду: винуватцеві загрожує десять років.

Через дві години: дружина потерпілого дякує всім, хто її підтримує.

До вечора: родина потерпілого повинна визначитися з адвокатом.

Хлопці, ну от ви цедите ці два абзаци, один з яких переказує попередню новину, і це ні фіга не цікаво. Наберіть матеріалу і викладіть всю інформацію відразу: хто і що сказав, хто і що зробив, хто і що про це думає. А то таке відчуття, що ви боїтеся, ніби сусіднє видання раніше вас доповість суспільству про стан хворого або що ми, обивателі, забудемо цю історію.

Подія для нашого міста, звичайно, з ряду геть, але ж те ж саме відбувається і з іншими новинами.

Випав сніг, місто на літній гумі. Кожні годину-півтори в стрічці: скільки аварій сталося на даний час, мер так прокоментував ситуацію, машин у прибиральників вулиць немає, кого звинувачують жителі.

Побудували садок. Садок побудували. Скільки грошей пішло. Хто був присутній на відкритті. Щасливі матусі.

Блін, хлопці, це що, не можна забити в одну хорошу повноцінну статтю? Хочеш дізнатися останні міські новини, а з сайту йдеш з відчуттям, що нічого нового не дізнався. Вистачить вже тиснути з себе по краплі!