По твоєму скромну думку

78

Намагаюся з’ясувати у своєї сусідки, за що ж вона тільки що висловила свою думку людині в обличчя: і руки, мовляв, не з того місця, і мозку немає, і мета її — повна нісенітниця. Питаю:

— Люба моя, за що ти так з нею? Ну, хоче дівчинка чоловіка і дітей, тобі-то яка різниця?

— Хай знає моя думка.

— Стоп-стоп-стоп, — дивуюся я, — а ти хто така, щоб твою думку було важливо для неї?

— Яка різниця, хто я? Нехай не слухає, якщо щось не подобається. Кожна людина має право висловитися. Нехай знає, що я про неї думаю.

Хлопці, я чесно не знайшла, що відповісти… І всі це прекрасно, у всіх своя думка, всі його сміливо висловлюють, йдуть вперед, не обертаючись і не помічаючи, що стало з людиною після такого ось «висловлювання». Правильно, чхати, я хороший, все сказав, не збрехав. Розумниця, медаль на шию. А що після цього від людини деколи залишається маленька калюжа, яка розтікається і не знає, як знову зібратися воєдино… Нічого, це повний порядок.

І так до тих пір, поки справа не торкнеться рідних або близьких людей. Гучне: «Закрий свій рот! Залиш свою думку при собі, я срати на нього хотів!» І вже не пам’ятає, як вчора так само красномовно вдарив іншого людини своєю думкою. А адже це теж був чийсь друг, брат, тітка, мама.

Думайте, люди, думайте. Прямолінійність — добре. Але ж почуття такту ще ніхто не відміняв. По-простому, щоб зрозуміліше було: базар-то свій фільтруйте, а?