У 15 карета стане гарбузом

73

Я спілкуюся з адекватними людьми. Принаймні стараюся. Вони не ідіоти, не зашорені, не фанатики, не глухі дебіли, які не чують, що говорить співрозмовник. Їм всім вже за двадцять, а деяким і за тридцять. Нам є про що розмовляти. Мене називають цікавим, різнобічним; людям подобається зі мною спілкуватися, і це видно. З новими знайомими я можу говорити годинами на будь-яку тему.

Але чому після того, як я називаю свій вік, ви всі, адекватні люди, перетворюєтеся в вбогих на розум? Чому ви раптом різко змінюєте свою думку? Чому я ураз із «цікавою, розумною і освіченою дівчата» перетворююся на «забавну школярку»? Ах, вам неприємно спілкуватися з такими, як я, тому що в більшості своїй вони та сама «школота»? А п’ять хвилин тому ви захоплювалися тим, що я вас добре розумію. І куди все поділося?

Деякі не вірять, але потім примиряються з думкою про те, що я виявилася зовсім молоденькою», і ми просто продовжуємо спілкуватися далі. Але це одиниці. Вони стали моїми хорошими друзями. Інші або починають доводити мені, що я брешу, або до останнього не вірять. Вимагають скан паспорта. Кажуть: «Ні, не може бути, ти мене граєш», і наше спілкування сходить нанівець.

Я розумію, що всередині кожного сидить маленька гординя, і людям часто важко визнавати, що вони 15 років (а деколи і зараз) були менш розвинені, ніж я. Вони самі про це говорили. Тільки от не знали, що мені 15. А тепер я то мутант, то троль, то токсичний викид. Я не «розумна штолень?» — я просто людина, що бажає спілкуватися з людьми свого кола інтересів. А брехати про вік я не хочу. Це я в 12 брехала, бо тоді 20-річним і справді дах зірвало б від такого когнітивного дисонансу. Але зараз-то можна говорити правду? Зрештою, через місяць мені вже 16…